На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
Немов мати до дитинки,
Вийшло сонце, засвітило
І хатинку звеселило.
Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким.
Дівчаточко й хлоп'яточко
Під деревцем скачуть,
Простягають рученята
Та мало не плачуть:
Раді б вишню з'їсти,
Та високо лізти,
Ой раді б зірвати,
Та годі дістати!
«Ой вишеньки-черешеньки,
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі!»
«Ой того ми так високо
Виросли на гіллі,—
Якби зросли низесенько,
Чи то ж би доспіли?»
Нині осінь нас чарує,
Неповторна, чарівна,
Різні барви нам дарує
І дивує нас вона.
Виглядає так казково
Восени і парк, і гай,
Розмаїттям кольоровим
Прикрашає осінь край!
Лісом осінь походила –
Все навкруг позолотила.
Залишила лиш ялинку
Їжачкові на хатинку.
Галина Шевчук
Королева Осінь
Всіх до столу просить.
Всіх без винятку частує
Й для Зими запас готує.
Наталія Замрія
Через поле, через ліс,
Сірий зайчик хутко біг.
Мамі яблучка він ніс –
Буде ввечері пиріг!
Геннадій Горовий
Тихо осінь ходить гаєм.
Ліс довкола аж горить.
Ясен листя осипає,
Дуб нахмурений стоїть.
І берізка над потоком
Стала наче молода.
Вітер, мовби ненароком,
Їй косиці розпліта…
Сіла осінь на порозі,
Довгі коси розплела,
Спілі яблука на возі
До бабусі привезла.
Вітром двері відчинила:
- Дари з воза забирайте!
Павутинкою злетіла:
- Через рік мене чекайте!
Лідія Новикова
Журилась під осінь
Малесенька жабка:
Уже потемніла
У соняха шапка
І жовтими стали
Листочки у клена,
А я іще й досі
Зелена-зелена!...
Лідія Повх
Що несе на спинці
Спритний їжачок?
Золотий листок.
Що несе на спинці
В дощик і сльоту?
Він несе на спинці
Осінь золоту.
Григорій Усач
Падав сніг на поріг,
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.
Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг.
Автор: Воронько Платон
З лісосмуг, де свищуть сніговиці,
Де не стало корму і тепла,
Перебрались лагідні синиці
У садки до нашого села.
В завірюху, ожеледь, морози
Стукають синиці у вікно,
З горобцями ділять на дорозі
Крихту хліба мерзлу і зерно.
Пригощав пташок я з годівниці
І почав нарешті відчувать,
Що для когось крихта — це дрібниця,
А для пташки — жить чи замерзать.
Автор: Качан Анатолій
Вдягнувшись тепліше,
Морозяним ранком
Мариночка вийшла
І стала на ґанку.
— Як гарно навколо!
Все вкрилось кругом
Пухнастим та чистим
Блискучим сніжком.
У білому вбранні
Зелені ялини.
Під сніг, як під ковдру,
Сховались рослини,
Щоб їх не дістали
Морози страшні,
Щоб взимку заснути
Й ожить навесні.
Ставаймо на лижі,
Сідаймо в санчата,
Берімо коньки,
Щоб стрілою помчати!
Хай щоки щипає
Мороз жартома!
Хороша погода!
Весела зима!
Автор: Забіла Наталя
Мені на долоню
Злетіли з хмаринки
Дві білі сніжинки
І ще дві сніжинки.
А разом виходить
Якась дивина —
А разом виходить
Краплина одна!
Автор: Качан Анатолій
Дивіться також 7 сучасних українських анімацій про зимові свята від Миколая до Йордану
Зимонько, голубонько
В білім кожушку,
Любимо ми бігати
По твоїм сніжку.
Всім рум'яниш личенька
Ти о цій порі
І ладнаєшь ковзанки
В нашому дворі.
Автор: Забашта Любов
Вовк ведмедя розбудив:
— Вже весна, гуляти йди!
Виліз велетень з барлогу —
Вовк втікає в ліс від нього.
Олексій Кононенко
Вночі за вовчими ярами
зайці давали телеграми.
І прочитала так сосна:
"Чекайте квітами Весна".
Ліна Костенко
Надійшла весна прекрасна,
многоцвітна, тепла, ясна,
наче дівчина в вінку.
Зацвіли луги, діброви,
повно гомону, розмови
і пісень в чагарнику.
Іван Франко
Ішла весна-красна
у синій хустинці.
Несла весна-красна
у скриньці гостинці.
Ягнятам – травицю,
гусятам – водицю,
каченятам – ряску,
а малятам – казку.
Тамара Коломієць
Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічає.
Тарас Шевченко
Що не днина,
По хвилині
Довша день,
Коротша ніч.
Потихеньку,
Помаленьку
Проганяєм зиму
Пріч!
Валентин Берестов
Ховайте швидше саночки!
Немов пташки, летіть із клітки, –
З кімнати, з хати у садки.
А там, в садочках, – сонце, співи.
В траві фіалки зацвіли…
Джмелі і бджілки загули,
І скрізь метелики щасливі.
Олександр Олесь
Навесні, коли бузок
Хоче зацвітати,
Виглядає ластівок
Наша біла хата.
Ми подвір'я підмели,
Висіяли квіти,
А весні допомогли
Яблуні білити.
І розчистили струмок,
Що тече з діброви...
До прильоту ластівок
Все у нас готово.
Анатолій Качан
Читайте також 50 дитячих віршиків про маму
Іде кіт через лід
Чорнолапо на обід.
Коли чує він — зима
Його біла підзива:
Ти чого йдеш через лід
І лишаєш чорний слід?
Бо я чорний,— каже кіт,—
Я лишаю чорний слід,
Коли ж біла ти сама,
То білій тут дотемна! —
І пішов кіт через лід
Чорнолапо на обід.
Стала зимонька сумна:
За котом ішла весна!
Микола Вінграновський
А ми шпаківні будували...
Як розпускалися садки,
До нас весною завітали
Веселі наші співаки.
І ціле літо, ціле літо
Вони співали нам пісні.
Повиростали їхні діти,
Такі ж співучо-голосні.
Грицько Бойко
Дощик теплий, дощик синій
Цілий день співав в долині.
І під цей весняний спів
У долині луг зацвів.
В лузі повно квіточок
І маленьких діточок.
Михайло Стельмах
— Насуплю я брови, — говорить зима,
— І вітер з морозом повіє:
Усе скрізь загине — рятунку нема!
Під снігом замре, заніміє.
— А я засміюся, — весна відмовля,
— І сонце пекуче засяє:
Прокинуться луки, ліси і поля,
Усе зацвіте, заспіває.
Спиридон Черкасенко
Читайте також: 20 віршів про тата, які легко вивчити дітям
В світлім небі сонце грає
Променем ласкавим.
Ходить червень рідним краєм,
Косить буйні трави.
Ходить червень, бадьориться:
Скільки того квіту!
Вже пшениця колоситься,
Половіє жито.
Розіллялось при долині
Синє море льону.
В тому морі, у тій сині,
Перепілка тоне.
І вже пахне медом гречка
На ланах широких…
А за лісом недалечко
Чути липня кроки.
Федір Петров
Незчулась іволга, коли
Сади весняні відцвіли.
На землю червень завітав –
Святковий місяць буйних трав.
В цю пору навіть уночі
Скриплять у лузі деркачі,
Кує зозуля уві сні –
Напевне, лічить теплі дні.
Та ось на пишну сіножать
Коса унадилась гулять.
І перший сніг у царстві трав
Зозулю сиву налякав.
З тих пір задумливе «ку-ку»
Вже не лунало у садку.
Тоді ж у травах запашних
Деркач сховався і притих.
Навчив співать своїх дітей
І теж замовкнув соловей.
І тільки іволга руда
Ще грає десь коло гнізда
На флейті пісеньку свою:
«Фіу-ліу! Я вас люблю!»
А. Качан
Як то гарно, як то любо
Грає сонце над Дніпром.
У м’якій смугастій шубі
Джміль дріма під лопухом.
Пахне літом. Синій дзвоник
Ніжно світиться між трав.
А манісінький сюрконик
Нам на скрипочку заграв.
Оксана Кротюк
Літечку, літечку, зацвіти,
Солоденьких ягідок уроди.
Умивай їх росами рано-рано,
Поки небо зорями іще вбрано.
Зігрівай їх сонечком тепло-ясно,
Поливай їх дощиком рясно-рясно.
Будуть, як намистечко, у траві
Красуватись ягідки лісові.
Оксана Кротюк
В росі пахуче жито.
І маки у росі…
- Добридень, любе літо! –
Ми кажемо усі.
І плещемо в долоні,
Бо червень вже несе
Нам ягідки червоні,
Смачніші над усе.
В. Діденко
У Ніни велика сім'я: мати, батько, два брати, дві сестри й бабуся.
Ніна найменша: їй восьмий рік. Бабуся - найстарша: їй вісімдесят два роки. У бабусі тремтять руки. Несе ложку бабуся - ложка дрижить, крапельки падають на стіл.
Скоро у Ніни день народження. Мама сказала, що на її іменини у них буде святковий обід. На обід Ніна нехай запросить подруг.
Ось і настав цей день. Мама накриває стіл білою скатертиною. Ніна подумала: це і бабуся за стіл сяде. А в неї ж руки тремтять.
Ніна тихенько сказала мамі:
-Мамо, хай бабуся сьогодні за стіл не сідає.
- Чому? - здивувалась мама.
- В неї руки тремтять. Крапає на стіл.
Мама зблідла.
Не сказавши жодного слова, вона зняла зі столу білу скатертину і сховала її в шафу.
Довго сиділа мовчки, потім сказала:
-У нас сьогодні бабуся хвора. Тому іменинного обіду не буде. Поздоровляю тебе, Ніно, з днем народження. Моє тобі побажання: будь справжньою людиною.
Це було влітку. Цілий день пекло сонце, а потім насунулись чорні хмари. Пішов дощ. Під високою гіллястою шовковицею сидів Василько.
Він не боявся зливи. Його захищало від неї.
Густе листя. Під шовковицею було сухо. А поруч текли струмки.
Василько побачив, як один струмок поволеньки почав заповнювати невеличку заглибинку. Утворювалось озерце. На середині цього озерця був маленький острівок. Води все прибувало й прибувало. Ось-ось затопить острівець раптом Василько побачив на острівці маленьке червоне сонечко.
Воно бігало з одного краю острівця до другого. «Чому ж воно не летить,»-подумав Василько. Йому стало жаль сонечка.
Острівець ставав усе менший.
Ось він такий як п’ятачок. Ось він уже не більше копієчки. Сонечко сиділо непорушно.
Василько побіг під дощ. І зразу ж змок до нитки. Та він устиг урятувати сонечко.
Був ясний осінній день. Тихо надворі, у повітрі пливуть павутинки. А в блакитному небі - ключ журавлів. Пролетіли журавлі над селом, потім повернулись, покружляли й знову полетіли. Але за селом, недалеко від лісу, сіли журавлі на землю. Довго сиділи, немов радились про щось. Чому це журавлі кружляли над селом, а потім сіли біля лісу? Бо вони вирушають у далеку дорогу. Летять у теплий край. Та хоч і теплий, але чужий. Бо батьківщина там, де народився, зріс і почав літати. Тож їм і тяжко розлучатися зі своєю вітчизною.
Бігла Оленка по льоду. Падали сніжинки. Ніби плавали в повітрі.
Одна сіла на рукав. Дивиться Оленка на пухнасту сніжинку. Шестикутна зірочка така гарна, блискуча. Ніби казковий майстер її вирізьбив з срібної пластиночки. Наблизилась Оленка до сніжинки. Дивиться, милується нею.
І бачить диво: сніжинка стала краплиною води.
Рано-вранці на квітці троянди прокинулася Краплина роси.
- Як я тут опинилася? – здивувалася краплинка.
- Увечері я була високо в небі – і захотілося їй знову в небо.
Пригріло Сонце. Випарувалась краплина, піднялась високо-високо у блакитне небо, до самого Сонечка. А там – тисячі інших краплинок.
Зібралися всі в чорну хмару й затулили Сонце.
- Чого це ви мене заховали від людей? – розгнівалося Сонечко. І послало на хмарину вогненну стрілу. Вдарила вогненна стріла, загримів грім. Злякалася чорна хмара й розсипалась. Пішов дощ. Упала Краплинка на Землю.
- Дякую тобі, Краплино, - промовила Земля.
- Я так скучила за тобою.